У справі “ООО Регнум проти Росії" (OOO REGNUM v. Russia" (№ 22649/08) Європейський суд з прав людини встановив наступне.

Компанія-заявник у цій справі є розповсюджувачем новин (ЗМІ) в електронній формі.
Ця справа стосувалася дифамаційного провадження, порушеного проти компанії-заявника, за повідомлення про випадок отруєння ртуттю після вжиття фірмового безалкогольного напою.
В листопаді 2005 року компанія-заявник на своєму вебсайті опублікувала три новини про 37-річну жінку з Республіки Комі, яку було госпіталізовано у зв’язку з отруєнням ртуттю після вжиття соку «Любимый Сад». Ці новини компанія-заявник обґрунтовувала інформацією, отриманою від місцевих правоохоронних органів та державної служби із захисту прав споживачів.
В березні 2016 року одна з юридичних осіб, яка виробляла безалкогольні напої під торговою маркою «Любимый Сад», ініціювала дифамаційне провадження проти компанії-заявника.
Хоча нижчестоящі господарські суди і відхилили її позов, проте в жовтні 2007 року окружний господарський суд, розглянувши касаційну скаргу, вимоги позивача задовольнив у повному обсязі. Суд встановив, що новини містили неправдиві твердження, які «заплямували» ділову репутацію скаржника. Суд присудив скаржнику 1 000 000 рублів (що на час подій відповідало 28,425 євро) компенсації.
Посилаючись на статтю 10 Конвенції, компанія-заявник скаржилася, що рішення суду, ухвалене в жовтні 2007 року, становило непропорційне втручання у її право на свободу вираження поглядів. Крім цього, вона стверджувала, що суди не дотримали балансу між правом позивача на повагу ділової репутації і правом компанії-заявника на висвітлення інформації, а також правом громадськості бути обізнаним про потенційну небезпеку для здоров'я.

Оцінка Суду
ЄСПЛ в цій справі розглянув, чи було втручання у право компанії-заявника на свободу вираження поглядів «необхідним у демократичному суспільстві». При цьому Суд має впевнитись, чи було розглядуване втручання пропорційним переслідуваній легітимній меті та чи було обґрунтування національних судів належним і достатнім (див. Morice v. France [ВП], no. 29369/10, § 144, ECHR 2015). Ключовим питанням для Суду є те, чи дотримав окружний суд справедливого балансу між правом електронного ресурсу новин на свободу вираження поглядів та правом юридичної особи на захист своєї репутації (пункт 56 рішення).
Загальні принципи
Свобода вираження поглядів

Свобода вираження поглядів, передбачена статтею 10 Конвенції є однією з важливих основ демократичного суспільства та однією з базових умов для його розвитку і самореалізації кожної особи. Вона допускає винятки, які мають суворо тлумачитись і необхідність яких має бути переконливо встановлена. В розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції прикметник «необхідний» розуміє під собою наявність «нагальної соціальної потреби». Договірні держави мають певну свободу розсуду в оцінці такої необхідності, що має йти паралельно з європейським наглядом і включає в себе як законодавство, так і рішення, якими воно застосоване, навіть ті, що ухвалені незалежним судом. Таким чином, Суд має повноваження ухвалити остаточне рішення про те, чи «обмеження» є сумісним зі свободою вираження поглядів, захищеною статтею 10 Конвенції. Завдання Суду полягає не в заміні собою компетентних органів влади, а в тому, щоб згідно зі статтею 10 Конвенції переглянути їхні рішення, ухвалені відповідно їх повноважень з оцінки. Такий нагляд не обмежується з’ясуванням чи держава-відповідач реалізовувала свої дискреційні повноваження належно, ретельно та добросовісно. Суд має розглянути оскаржуване втручання у світлі обставин справи в цілому та з’ясувати, чи було воно пропорційним переслідуваній меті та чи підстави, наведені національними органами влади для їх виправдання, є «належними та достатніми». При цьому Суд має переконатись, чи національні органи влади застосовувати стандарти, які відповідали принципам, закріпленим статтею 10 Конвенції, та чи посилались на відповідну оцінку фактів (з наступними деталями та посиланнями див. Morice, цит. вище, § 124; Bedat v. Switzerland [ВП], no. 56925/08, § 48, 29 березня 2016 року; Medzlis Islamske Zajednice Brcko and Others v. Bosnia and Herzegovina [ВП], no. 17224/11, § 75, 27 червня 2017 року) (пункт 58 рішення).


Свобода вираження поглядів та електронні ЗМІ
ЄСПЛ вже давно вважає, що преса відіграє важливу роль у демократичному суспільстві (див. окрім інших справ De Haes and Gijsels v. Belgium, 24 лютого 1997 року, § 37, Reports of Judgments and Decisions 1997-I, Bedat, цит. вище, § 50). Після появи нових інформаційних технологій суд поширив гарантії свободи преси на нові електронні ЗМІ (див. Delfi AS v. Estonia [ВП], no. 64569/09, § 132, ECHR 2015). При цьому Суд визнав, що з огляду на доступність та здатність зберігати та поширювати великі обсяги інформації Інтернет відіграє важливу роль у забезпеченні доступу громадськості до преси та сприянні поширенню інформації в цілому. Водночас ризик заподіяння шкоди реалізації та використанню прав людини і свобод, особливо праву на повагу до приватного життя, змістом чи твердженнями в Інтернеті значно вище, аніж з боку преси (там само, §133; див. також Arnarson v. Iceland, no. 58781/13, § 37, 13 червня 2017 року, та Magyar Jeti Zrt v. Hungary, no. 11257/16, § 66, 4 грудня 2018 року) (пункт 60 рішення).


Урівноваження права на свободу вираження поглядів та права на захист ділової репутації
Коли Суд покликаний вирішити конфлікт між двома правами, які користуються рівним захистом відповідно Конвенції, він має зважити всі конкуруючі інтереси. Результат скарги в принципі не має варіюватись залежно від того, чи була
вона подана за статтею 8 Конвенції особою, яка була суб’єктом негативної статті, чи за статтею 10 Конвенції автором такої статті, оскільки обидва права заслуговують на рівну повагу (див. Bedat, цит. вище § 52). Відповідні принципи в аспекті урівноваження конкуруючих прав, якими має керуватись Суд, і що важливо і національні суди, при оцінці необхідності оскаржуваного втручання, можна визначити так: чи сприяла публікація обговоренню публічних інтересів; ступінь знаменитості потерпілого; предмет інформаційного повідомлення; попередня поведінка особи, якої це стосувалось; зміст, форма та наслідки публікації; у разі наявності фото обставини, за яких вони були зроблені. Розглядаючи заяву за статтею 10 Конвенції, Суд також розглянув спосіб, в який була отримана інформація, та суворість покарання, накладеного на журналістів чи видавців (див. Satakunnan Markkinaporssi Oy and Satamedia Oy, цит. вище, § 165) (пункт 63 рішення).

Застосування цих принципів у справі
Сторони дифамаційного спору
Підкреслюючи статус скаржника як юридичної особи (підприємство), Суд зауважив, що він попередньо визнавав, що інтерес приватної компанії в захисті своєї репутації за допомогою дифамаційного спору може відповідати широкому економічному благу, і що таким чином держава користується свободою розсуду стосовно засобів, які вона передбачає в національному праві для оскарження компанією правдивості тверджень, що можуть зашкодити її репутації (див. Steel and Morris v. the United Kingdom, no. 68416/01, § 94, ECHR 2005-II, та Uj v. Hungary, no. 23954/10, § 22, 19 липня 2011 року). Разом із цим Суд підкреслив різницю між інтересами в репутації юридичної особи та репутацією особи фізичної як члена суспільства. Тоді як останнє може мати наслідки для гідності особи, перше позбавлене морального аспекту (див. у світлі дифамаційного провадження, порушеного органами влади Margulev v. Russia, no. 15449/09, § 45, 8 жовтня 2019 року) (пункт 66 рішення).


Критерії, що мають бути враховані при урівноваженні права на свободу ЗМІ та правом на репутацію комерційної компанії
ЄСПЛ відзначив, що скаржник, який порушив дифамаційне провадження проти компанії-заявника, є комерційною юридичною особою. Суд визнав, що цей факт має бути взятий до уваги під час вирішення того, які принципи прецедентного права Суду є доцільними в аспекті урівноваження одне з одним конкуруючих конвенційних прав. На думку Суду, наведені нижче критерії є доцільними при оцінці необхідності втручання, де право на свободу медіа зважується з конкуруючим правом на репутацію комерційної компанії: тематика оскаржуваних публікацій, а саме чи стосувалися вони питання, що має суспільне значення; зміст, форма та наслідки публікацій; спосіб, у який була отримана інформація, та її правдивість; суворість накладеного покарання на ЗМІ та журналістів (див. mutatis mutandis, Satakunnan Markkinaporssi Oy and Satamedia Oy, цит. вище, § 165) (пункт 67 рішення).



Питання, що становить публічний інтерес
Суд зазначив, що темою трьох оскаржуваних публікацій був випадок отруєння ртуттю після вжиття придбаного в магазині безалкогольного напою. На думку Суду це явно стосується важливого аспекту здоров'я людини і викликає серйозну проблему з точки зору захисту споживачів. Таким чином, оскаржувані новини містили інформацію, яка становила значний інтерес для суспільства (порівняйте Bergens Tidende and Others v. Norway, no. 26132/95, § 51, ECHR 2000-IV, та Haldimann and Others v. Switzerland, no. 21830/09, § 56, ECHR 2015) (пункт 68 рішення).
Зміст, форма та наслідки публікації
Що стосується змісту та форми публікації, Суд підкреслив, що три новини були короткими та виключно інформативними. Вони були сформульовані як виклад фактів і не містили суб’єктивної оцінки ситуації, про яку повідомив журналіст і яка могла розцінюватись як оціночне судження. Нагадуючи, що фактичні твердження, на відміну від оціночних суджень, мають доказуватись (див. окрім інших рішень Pedersen and Baadsgaard v. Denmark [ВП], no. 49017/99, § 76, ECHR 2004-XI, та Cheltsova v. Russia, no. 44294/06, § 80, 13 червня 2017 року), Суд розглянув наявність таких доказів щодо оскаржуваних новин нижче (пункт 70 рішення).
Джерела висвітленої інформації та її правдивість
Що стосується способу, в який була отримана інформація, та її правдивість, Суд наголосив на такому. Оскаржувані новини 21 та 22 листопада 2005 року висвітлювали діяльність міліції та підрозділу Міністерства надзвичайних ситуацій, а новина 23 листопада 2005 року дослівно відтворила реліз державної служби із захисту прав споживачів. Основною метою статей не було звинувачення комерційної компанії у вчиненні правопорушень чи морально недопустимих діянь, а лише висвітлення інформації органів влади з питань суспільного здоров'я (порівняйте Bladet Troms? and Stensaas v. Norway [ВП], no. 21980/93, § 63, ECHR 1999-III). Те, що компанія-заявник послалась на інформацію, отриману з офіційних джерел, не може використовуватись проти неї, оскільки представники ЗМІ мають мати право робити це без проведення незалежного дослідження / вивчення (там само § 68, та Colombani and Others v. France, no. 51279/99, § 65, ECHR 2002-V). В іншому випадку ефективність статті 10 Конвенції істотно зменшилась би (див. Selisto v. Finland, no. 56767/00, § 60, 16 листопада 2004 року) (пункт 72 рішення).
Суд дійшов висновку, що висвітлена інформація в трьох новинах, які окружний суд визнав дифамаційними, рівноцінна твердженням про факти, існування яких на час публікації було підтверджено. Враховуючи факт, що оскільки питання в цій справі стосувались фактичних тверджень, важливо, щоб обов’язки та відповідальність ЗМІ були дотримані (див. Selisto, цит. вище, § 55), а з огляду на те, яким чином була отримана інформація, Суд переконаний, що при висвітленні на вебсайті компанія-заявник при виконанні своїх обов’язків з поширювачів точної та правдивої інформації діяла відповідно до принципів відповідальної журналістики (див., схоже обґрунтування, Nadtoka v. Russia (no. 2), no. 29097/08, § 48–49, 8 жовтня 2019 року) (пункт 76 рішення).

Покарання, застосоване до компанії-заявника
Щодо суворості накладеного на компанію-заявника покарання, Суд підкреслив значний розмір присудженої компенсації скаржнику, яка за твердженням компанії-заявника мала «стримувальний ефект» у їх свободі вираження поглядів. Суд повторив, що з його боку вимагається найбільш ретельна перевірка, коли застосовані заходи чи санкції здатні перешкодити участі ЗМІ в обговореннях питань, що мають законний суспільний інтерес (див. Bladet Troms? and Stensaas, цит. вище, § 64) (пункт 77 рішення).
Окружний суд, зробивши висновки стосовно скаржника, не надав жодних аргументів щодо того, чому він надав більшу вагу репутаційним інтересам комерційної компанії ніж інтересу громадськості бути поінформованим про таку важливу подію як випадок отруєння ртуттю через харчові продукти, реалізовані в комерційних цілях. Окружний суд не провів жодної оцінки, навіть поверхневої, щодо пропорційності значної суми компенсації заподіяній діловій репутації шкоді, заявленій комерційною компанією, таким чином ігноруючи вимогу Конвенції про те, що компенсація внаслідок дифамації повинна мати розумне пропорційне співвідношення із заподіяною репутації шкодою (див. Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom, 13 липня 1995 року, § 49, Series A no. 316-B, та Steel and Morris, цит. вище, § 96). Отже, Суд дійшов висновку, що окружний суд не навів «належних та достатніх причин» для виправдання суми компенсації в 1 000 000 рублів стверджуваної шкоди репутації комерційний компанії (пункт 79 рішення).
З урахуванням наведеного ЄСПЛ дійшов висновку про порушення статті 10 Конвенції.
Висновок
Порушення статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 8 вересня 2020 року і набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.

Представництво прав та інтересів у ЄСПЛ