З початком фінансової кризи розпочалась «війна» між кредиторами та боржниками. Під час цього протистояння застосовуються і суди, і зміни до законів, і появились колектори та антиколектори, і багато іншого.
Після того як було внесено зміни до Цивільного кодексу, зокрема щодо заборони кредиторам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, здавалось що все має бути добре. Проте, кредитори, банки та інші авторитетні інстанції почали тлумачити ці зміни таким чином, що вони застосовують лише до кредитних договорів, підписаних після прийняття змін до Цивільного кодексу.
У судових інстанціях представники позичальників та представники кредиторів наводили аргументи в користь тлумачення цих змін у свою користь. Судова практика була неоднозначною у цій категорії справ.
Конституційний суд України, у своєму рішенні від 10.11.2011р. №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) висказав свою позицію із вище наведеного питання.
Позиція Конституційного суду України викладена у резолютивній частині рішення: «В аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів“ від 12 травня 1991 року № 1023–XII з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції Українитреба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.»
Відповідно до ст.. 150 Конституції України, Конституційний суд України здійснює офіційне тлумачення Конституції України та законів України; з питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Отже, Конституційний суд України підтвердив позицію представників позичальників, що дія норм закону поширюються на відносини, що виникають під час укладення і виконання кредитного договору. Тобто, зміни які були прийняті до законів застосовуються до договорів які укладаються та до догорів, які вже були укладені на момент прийняття змін.
Дане тлумачення закону підсилює позиції представників позичальників у судах, та у переговорах із кредиторами. Для судів воно є обов’язковим і вони повинні враховувати його при винесенні рішення по суті справи.
В окремих випадках дане рішення дає право сторонами судових справ по яких винесенні рішення, що набрали законної сили подавати заяви до суду про перегляд рішення справи за нововиявленими обставинами.
Отже, рекомендую позичальникам чиї права обмежені або порушенні звертатись до юристів для належного захисту своїх прав та свобод.