У жовтні 2012 року ВСУ вже приймав рішення щодонедійсності результатів прилюдинх торгів, про це рішення ми писали. Розглянемо, ще одне дужецікаве рішення ВСУ від 13.02.2013 року у справі №6-174цс12.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційноїінстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справахВерховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК Україниособа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового абомайнового права та інтересу.
За змістом ч. 2 ст. 16, ч. 1ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнаннянедійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5,6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочинуЦК України та іншим актам цивільного законодавства.
Вирішуючи спір, суд першоїінстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій,установивши відсутність під час проведення прилюдних торгів порушень вимог ст.58 Закону України «Про виконавче провадження» у частині строку дії експертноїоцінки майна та вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюднихторгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказомМіністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованогов указаному Міністерстві 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі – Тимчасовеположення), у частині повідомлення боржника про дату, час і місце проведенняприлюдних торгів та про стартову ціну реалізації майна, виходив із того, щоборжник не скористався передбаченим положеннями Закону України «Про виконавчепровадження» правом оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця зпитань виконавчого провадження, і дійшов помилкового висновку про те, що такийспосіб захисту порушеного права боржника у виконавчому провадженні, як визнаннянедійсними прилюдних торгів не передбачений чинним законодавством, зокремаположеннями ст. 16 ЦК України, ЦПК України та Закону України «Про виконавчепровадження». Загальний перелік способів захистуцивільних прав та інтересів (закріплених закономматеріально-правових заходів примусовогохарактеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених(оспорюваних) прав та вплив на порушника) визначений у ст. 16 ЦКУкраїни.
ЗаконУкраїни «Про виконавче провадження» визначає загальні правові основиорганізації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання такомпетенцію, а також учасників виконавчого провадження, закріплює їхні права таобов`язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасниківвиконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавцята порядок цього оскарження (ст. ст. 1, 2, 6, 12 Закону).
Питаннящодо здійснення підготовки державним виконавцем та проведення прилюдних торгівз реалізації нерухомого майна, а також реалізації арештованого майна визначеніу пп. 5.11, 5.12 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказомМіністерства юстиції Українивід 15грудня 1999 року № 74/5 і зареєстрованої у Міністерстві юстиціїУкраїни 15грудня 1999 року за № 865/4158 (далі – Інструкція), яка розроблена на виконанняЗакону України «Про виконавче провадження» і визначає умови тапорядок виконання рішень судів та інших органів (посадових
Правовий аналіз положеньуказаного Закону та Інструкції свідчить про те, що вони не встановлюють порядкута правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і ст. 650 ЦКУкраїни, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах, івідсилають до інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України таМіністерства юстиції України, якими визначається порядок проведення прилюднихторгів з реалізації арештованого майна (ст. 62 Закону України «Про виконавчепровадження» та пп.5.11, 5.12Інструкції).
Правилапроведення прилюдних торгів визначені Тимчасовим положенням, за яким прилюдні торгиє спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майнастає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (п. 2.2Тимчасового положення).
Тимчасовим положенням передбаченіпевні правила проведення прилюднихторгів, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки,проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту прореалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державномувиконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюднихторгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розд. 3); по-друге, правила,які регулюють сам порядок проведення торгів (розд. 4); по-третє,ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розд. 6).
Таким чином, виходячи заналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, якаполягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майноборжника, на яке звернено стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, таураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюднихторгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюднихторгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюднихторгах, а відтак є правочином.
Такий висновок узгоджується йз нормами ст. ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять додоговорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видачанотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставіскладеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавцяпро проведені торги (розд. 6 Тимчасового положення, ст. 34 Закону України «Пронотаріат»).
Отже, ураховуючи те, щовідчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, такаугода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання вмомент її вчинення вимог, які встановлені чч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1ст. 215 цього Кодексу).
При цьому підставою для визнанняприлюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правилпроведення торгів, визначених Тимчасовим положенням.
Саме до цього зводятьсяправові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судовоїпалати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розглядуцивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 року та від 8 лютого 2012року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. ст.16, 203, 215 ЦК України та Закону України «Про виконавче провадження» уподібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судовихрішень.
У справі, яка переглядається,суд касаційної інстанції неправильно застосував норму ч. 1 ст. 16 ЦК України тане застосував до спірних правовідносин норми ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦКУкраїни, які підлягали застосуванню, що призвело до неправильного вирішеннясправи.
Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованогосуду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2012 рокупідлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційноїінстанції.
Отже, ВСУ чітко зазначає, що підставоюдля визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановленихзаконодавством правил проведення торгів, визначених тимчасовим положенням.
Проте в обгрунтуванні (мотивувальнійчастині) рішення не вказується так категорично (а точніше взагалі незгадується), як у рішенні від 2012 року, що інші дії державного виконавцяпередбачені законом про виконавче провадження та інструкцією про примусовевиконання рішення, які є предметом окремого оскарження і не можуть бутипідставою для визнання недійсними результатів прилюдних торгів.
На мою особисту думку, в не далекомумайбутньому судова практика докаже, що окремі дії державного виконавця,що впливають на хід та (або) результат прилюдних торгів, хоча і можуть бутиокремо оскарженні, але все таки є підставою для визнання недійсними результатівприлюдних торгів (враховючи цю особливість, що прилюдні торги достатньо складнаі тривала в часі, і залежна від кількох субєктів процедура).