Рішення податкових органів платник податків має право оскаржити або в адміністративному порядку (із можливістю подальшого оскарження у судовому порядку), або відразу усудовому порядку. Про порядок адміністративного оскарження рішень податкових органівможна прочитати тут.
Як вказувалось вище платник податків має оскаржити рішення податкового органу у судовому порядку. Правовою основою є Податковий кодекс України (далі ПКУ) та Кодекс адміністративного судочинства України (далі КАСУ).
Платник податків має право: оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами роз`яснення, відповідно до п. 17.1.7. ст..17 ПКУ.
Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку, відповідно до п. 56.1. ст.. 56 ПКУ.
Рішення Державної податкової адміністрації України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку, відповідно до п. 56.10 ст. 56 ПКУ. Єдиним винятком, коли платник податків не може оскаржити грошове зобов’язання, є тоді коли платник податків самостійно визначив розмір грошового зобов’язання (проте платник податків вправі подати корегуючи декларацію в визначений строк і порядок), відповідно до п. 56.11. ст.. 56 ПКУ.
Суб’єктний склад податкового спору складає із одного боку податковий орган, а із другого боку платник податків (фізична особа, приватний підприємець,юридична особа).
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, ст.. 17 КАСУ. Тому податкові спори розглядають суди адміністративної юрисдикції. Керуючись ст.. 19 КАСУ, обирається конкретний адміністративний суд, в якому буде розглядатись справа, як правило це адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача, але у виняткових випадках можливо вибрати суд за місцезнаходженням позивача.
Щодо строку звернення до суду, то між п. 56.18 та п.56.19 ст. 56 ПКУ існує колізія в одному випадку вказується строк 30 днів, в іншому 1095 днів. Проте дану ситуацію вдалось врегулювати шляхом правового аналізу та інформаційних листів Вищого адміністративного суду України, зокрема:
- лист від 24.12.2010 р. N 1843/11/13-10,
- лист від 10.02.2011 р. N 203/11/13-11,
- лист від 05.07.2011 р. N 945/11/13-11.
В загальному позиція наступна, беручи до уваги п. 56.21 ст. 56 ПКУ, у даному випадку колізія вирішується в користь інтересів платника податків, тобто строк звернення до суду становить 1095 днів.
Проте в залежності від фактичних обставин справи, зокрема коли було отримано платником податків податкове повідомлення-рішення, строк звернення до суду може бути менший, а ніж 1095 днів, зокрема 6 місяців або 1 місяць.
Щодо вимог до адміністративної позовної заяви, то у позовній заяві зазначаються:
1) найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява;
2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі;
4) зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п`ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
5) у разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо;
6) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Під час адміністративного провадження сторони доказують у суді свою правоту, правда ст. 71 КАСУ робить виняток В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тобто, якщо платник податків подав адміністративну позовну заяву, а податковий орган заперечує, то саме податковий орган повинен доказати правомірність свого рішення. Проте на практиці платнику податку не потрібно лише посилатись на цю правову норму, а самому брати активну учать у провадженні і надавати суду докази та пояснення, які підтверджують неправомірність прийнятого рішення податковим органом.
Під час судової суперечки із податковим органом треба мати на увазі, особливості КАСУ, зокрема ст.. 183-2 та ст.. 183-3 КАСУ, так зване скорочене провадження та скорочення провадження за участю податкових органів. За позовом податкового органу у виключних випадках, таких як:
1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;
2) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;
3) стягнення коштів за податковим боргом, адміністративний суд відкриває скорочене провадження.
Участь та ведення адміністративного провадження (судової справи) здійснюється судом за правилами КАСУ беручи до уваги норми ПКУ. Апеляція та касація також врегульовані цими правовими актами. Для повноцінного захисту прав та інтересів платників податків є необхідним залучення юриста, який зможе професійно скласти документи, підібрати докази, факти, переконати суд і максимально захистити права платника податків, і чим ранішою є стадія залучення юриста, тим більше часу та можливостей має юрист для належного захисту прав платника податків.