Новий рік приніс нам окрім свята, нових надій і мрій ще й нові закони, які вступили в дію з 01.01.2014р. або вступлять в дію у січні 2014 року. Якщо порівняти із 2013р., то в цьому 2014р. кількість нових законів значно менша. Проте не будемо поспішати із висновками і розглянемо все детально.

КОРПОРАТИВНЕ ПРАВО
Прийнято закон №441, за яким особа котра реєструє фізичну особу підприємця або юридичну особу (фірму) має право подати до реєстратора заяву щодо обрання юридичною особою спрощеної системи оподаткування та/або реєстраційна заяву про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість. До відповідного органу доходів і зборів одночасно з відомостями з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи державним реєстратором передається електронна копія заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування та/або реєстраційної заяви про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість, виготовлена шляхом сканування, якщо такі заяви були подані як додаток до реєстраційної картки.
Тобто, не потрібно йти спеціально до податкової, щоб реєструватись як платник єдиного податку або платник податку на додану вартість, що звичайно спрощує і пришвидшує започаткування бізнесу, але дочекаємося практичного застосування цих змін.

ПОДАТКОВЕ ПРАВО
Міндоходів буде оприлюднювати на власному ресурсі в Інтернеті дані про реєстрацію платниками ПДВ та «спрощенцями». Це робить непотрібними відповідні свідоцтва, які замінять на виписку з реєстрів. Чи є ваш контрагент платником ПДВ або «спрощенцем», а також про вашу власну реєстрацію платниками цих податків можна буде дізнатися із загальнодоступного онлайн-ресурсу. Дані на цьому сайті мають оновлюватися щодня.
Уточнено, що суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов’язань, не включаються до складу договірної (контрактної) вартості, а отже, і до бази оподаткування. Платник податку зберігатиме право на отримання бюджетного відшкодування коштами у майбутніх звітних (податкових) періодах (оновлена редакція п. 200.6 ПКУ).
Право подання скарги на контрагента накладних зберігається за платником податків протягом 60 календарних днів, наступних за граничним терміном подання податкової

декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкової накладної або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі.
Номер та дату митної декларації вилучили з переліку обов’язкових реквізитів податкової накладної (пп. «ї» п. 201.1 ПКУ вилучено). Отже, зазначати цей реквізит у ПН не слід.
Обмежено термін експлуатації тих нематеріальних активів, на які у правовстановлюючих документах не встановлено строку дії. Тепер такий строк не повинен становити менше 2 та більше 10 років безперервної експлуатації (оновлений останній абзац пп. 145.1.1 ПКУ).
Скасовано Свідоцтво платника єдиного податку. Тепер усі дані про «спрощенців» заноситимуться до реєстру платників єдиного податку. Реєстрацію «спрощенцем» податкова має здійснити протягом 2 робочих днів з дня отримання заяви від платника податків або з дня отримання заяви від держреєстратора (йдеться про заяву СГД, які щойно зареєструвалися та хочуть бути платниками єдиного податку з моменту реєстрації).
До речі, скасувати реєстрацію «спрощенцем» тепер можуть за наявності податкового боргу у платника єдиного податку протягом двох послідовних кварталів. Після такого скасування знову повернутися до спрощеної системи можна буде лише після закінчення чотирьох кварталів.
Як відомо, до 01.01.2014 р. мав би діяти мораторій на штрафні санкції за неподання або порушення строку подання фізособами до контролюючих органів відомостей про зміну даних, які вносяться до Держреєстру фізичних осіб — платників податків. Тепер цей мораторій продовжено до 01.01.2016 р. завдяки змінам до п. 14 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ.
Завдяки наказу Міндоходів №143, платники податків отримали право подавати заяву про проведення документальної невиїзної позапланової електронної перевірки. Очікується, що такі перевірки значно спростять та прискорять проведення перевірок, що оптимізує даний процес, та виключить із нього корупційну складову. Будемо очікувати на практичне застосування.
Як відомо, презумпція правомірності дій платника податків на практиці належно не застосовується, а тому зміни у пункті 44.7 ст. 44 ПКУ щодо права протягом п’яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. До цього часу, можна було подати лиш ці документи, що не були вказані у акті перевірки.



ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ
Законом №383 внесено зміни до законодавства України, що регулює захист персональних даних. Було створено посаду Уповноважений ВРУ з прав людини у сфері захисту персональних даних. Не до кінця зрозуміло чому ці функції не може виконувати вже існуючий уповноважений з прав людини (нагадую в Україні є уповноважений з прав людини, з прав дитини і додали у сфері персонданих). По новому було визначено деякі поняття у законі, визначено додаткові підстави адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту персональних даних.

ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
Закон № 642-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» направлений на:
- врегулювання питань стосовно діяльності ліквідаційної комісії та порядку проведення ліквідації юридичної особи;
- вдосконалення процедури проведення скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи на підставі відповідного судового рішення;
- вдосконалення процедури проведення державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, у тому числі іноземних громадян;
- визначення форс-мажорних обставин, наслідком яких є зупинка роботи Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
- вдосконалення підсудності деяких категорій справ;
- вдосконалення діяльності фондового ринку та корпоративних відносин;
- вирішення на законодавчому рівні основних проблемних питань, які на даний час виникають.
Зауважимо, що важливим є введення кримінальної відповідальності осіб за наступні дії:
- підробка документів, які подаються для державної реєстрації юридичної особи, карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8 500-17 000 грн) або арештом на строк від 3 до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
За повторно вчинені дії за попередньою змовою групою осіб або службовою особою з використанням свого службового становища – штраф від 1 000 до 2 000 НМДГ (17 000-34 000 грн) або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого;
- протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації, у тому числі частками, акціями, паями їх засновників, учасників, акціонерів, шляхом вчинення правочинів з використанням підроблених або викрадених документів, печаток, штампів карається виправними роботами на строк до 2-х років або обмеженням волі на строк до 3-х років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років.
Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна, караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років.
Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища або якщо вони заподіяли велику шкоду чи спричинили інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Надіємось, що даний закон запрацює на практиці і як результат буде гарантувати інвесторам/власникам бізнесу,що його власність не буде не законно відібрана, що матиме наслідком підвищення інвестиційної привабливості нашої країни.

Ще одним законом у цій сфері є закон «Про інститути спільного інвестування», який спрямований на забезпечення залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів і визначає правові та організаційні основи створення, діяльності, припинення суб`єктів спільного інвестування, особливості управління активами зазначених суб`єктів, встановлює вимоги до складу, структури та зберігання таких активів, особливості емісії, обігу, обліку та викупу цінних паперів інститутів спільного інвестування, а також порядок розкриття інформації про їх діяльність. Дія цього Закону поширюється на суспільні відносини, що виникають у сфері спільного інвестування у зв`язку з утворенням та діяльністю суб`єктів спільного інвестування, з метою забезпечення гарантування права власності на цінні папери інститутів спільного інвестування та захисту прав учасників інститутів спільного інвестування.

СУДОВА ПРАКТИКА
У 2013 році Верховний суд України прийняв кілька важливих рішень, чим створив нові судові прецеденти, які за діючим законодавством є джерелом права (прирівнюються до
закону). Розглянемо детально:
Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних та господарських справах 11 грудня 2013 року ухвалив постанову у справі № 6-124цс13, предметом якої був спір про звернення стягнення на предмет іпотеки і зробив правовий висновок, про те, що відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних та господарських справах 4 грудня 2013 року ухвалив постанову у справі № 6-125цс13, предметом якої був спір про визнання припинення зобов’язання за іпотечним договором і зробив правовий висновок, про те, що з огляду на положення ст.ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, ст.ст. 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» однією із особливостей підстав припинення зобов’язань для фізичної особи-підприємця є те, що у разі припинення суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (виключення з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) її зобов’язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном та оскільки основне зобов’язання за кредитним договором не припинилося, тому немає підстав для припинення й іпотеки.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 листопада 2013 року розглянув справу № 6-126 цс 13, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за споживчим кредитом після спливу позовної давності. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого пункт 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв’язку з самою частиною 11 статті 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.
Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних та господарських справах 6 листопада 2013 року розглянув справу № 6-116цс13, предметом якої був спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором і зробив правовий висновок, згідно з яким початок перебігу строку позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року ухвалив постанову у справі № 6-76 цс 13, предметом якої був спір про визнання прилюдних торгів, угод із продажу приміщень гуртожитку на прилюдних торгах та протоколів і актів проведення прилюдних торгів недійсними. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що об’єктом реалізації з прилюдних торгів могло бути нерухоме майно, яке є об’єктом цивільних прав (будівля, споруда, інші приміщення, земельна ділянка, підприємство як цілісний майновий комплекс (або його частина, виділена у встановленому законом порядку в окремий самостійний об’єкт власності), а не його частина, яка не набула статусу об’єкта нерухомості в передбаченому законом порядку. За таких обставин висновки суду про правомірність здійснення продажу з прилюдних торгів частин внутрішнього об’єму цієї будівлі (окремих кімнат, приміщень загального користування: коридорів, душових) без вирішення питання щодо технічної можливості виділу в натурі цих часток з об’єкта нерухомого майна й набуття ними статусу об’єкта цивільних прав не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу № 6-63 цс 13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 4 вересня 2013 року розглянув справу № 6-73 цс 13, предметом якої був спір про звернення стягнення на предмет іпотеки. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що наявність рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке не виконане, не може бути перешкодою для звернення стягнення на майно, передане в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов’язання позичальника за кредитним договором.
Коментувати рішення Верховного суду України, важко, оцінювати можна їх лиш суб’єктивно, а тому знаємо про них і маємо їх на увазі для подальшого застосування у судові практиці.