06.05.2021

В якому суді розглядається спір про поновлення на посаді члена виконавчого органу юридичної особи?

1 (125)

За звичай поновлення на посаді (за винятком держслужбовців) розглядає суд загальної (цивільної) юрисдикції. Проте після внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо звільнення з посади члена виконавчого органу (директора, голови правління, їх заступників) юридичної особи приватного права (ТОВ, ТзДВ, ПуАТ, ПрАТ, тощо) однозначної відповіді в якому суді повинен розглядатись спір не має.

4.6.Велика Палата Верховного Суду послідовно у значній кількості постанов випрацювала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикцією, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах, між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що трудові спори зазначених осіб (тих, які входять до складу виконавчого органу) підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

4.7.Так, у постанові від 15.09.2020 у справі №205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач (у даній справі директор дочірнього підприємства публічного акціонерного товариства) оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).

4.8.У постанові від 13.10.2020 у справі №683/351/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що посилання компетентного органу у рішенні про звільнення на статтю 99 ЦК України, як на підставу звільнення, чи зазначення інших підстав, які передбачені у статуті, може свідчити про реалізацію органом управління своїх корпоративних прав. Зазначення в рішенні про звільнення органу управління кооперативом, на якого поширюються у повному обсязі гарантії трудового законодавства, конкретної підстави, передбаченої КЗпП України, крім посилання на пункт 5 статті 41 КЗпП України, свідчить про цивільну юрисдикцію спору відповідно до вимог статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, чи статті 19 ЦПК України в чинній редакції.

4.9.Матеріалами справи підтверджується, що на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2014 №41-п “Про звільнення ОСОБА_1 ” позивач був звільнений з посади заступника голови правління ПАТ “Державна продовольча-зернова корпорація України” за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, згідно пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

4.10.Отже, зазначення Міністерством аграрної політики та продовольства України в якості підстави для звільнення позивача норми пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України свідчить про те, що вказаний спір є трудовим і, відповідно, його вирішення має здійснюватися  у порядку цивільного судочинства.

4.11.Посилання апеляційного господарського суду в оскаржуваній постанові на правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №145/1885/15-ц та від 10.04.2019 у справі №510/456/17 колегія суддів вважає неправомірним, оскільки відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Позиція, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №205/4196/18 та від 13.10.2020 у справі №683/351/16-ц, є більш пізньою у часі в порівнянні із тими правовими позиціями, що застосовані судом апеляційної інстанції, а отже саме вони підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

4.12.Поряд з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що вважаючи звільнення з посади заступника голови правління ПАТ “Державна продовольча-зернова корпорація України” незаконним, ОСОБА_1 звертався до Солом`янського районного суду міста Києва в порядку цивільного судочинства з вимогами про визнання недійсним та скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди. Однак Київський апеляційний суд постановою від 08.09.2020 у справі №760/21768/19 рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20.01.2020 про відмову в позові скасував та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, роз`яснивши позивачу, що розгляд даної справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

4.13.Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

4.14.Оскільки суд загальної юрисдикції закрив провадження у справі за позовом, поданим до тих самих відповідачів, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що і в цій справі, колегія суддів вважає, що, з огляду на припис частини другої статті 256 ЦПК України, позивач не зможе реалізувати своє право на доступ до компетентного суду за правилами цивільного судочинства.

4.15.Як вказує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) закріплене “право на суд” разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі “Ґолдер проти Сполученого Королівства” (“Golder v. the United Kingdom“) від 21.02.1975, заява №4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі “Станєв проти Болгарії” (“Stanev v. Bulgaria“) від 17.01.2012, заява №36760/06, § 230).

4.16.Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

4.17.ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09.12.2010 у справі “Буланов та Купчик проти України” (“Bulanov and Kupchik v. Ukraine“, заяви №7714/06 та №23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 01.12.2011 у справі “Андрієвська проти України” (“Andriyevska v. Ukraine“, заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17.01.2013 у справі “Мосендз проти України” (“Mosendz v. Ukraine“, заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі “Шестопалова проти України” (“Shestopalova v. Ukraine“, заява №55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

4.18.Колегія суддів вважає, що   відмова у відкритті провадження у цій справі поставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

4.19.З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис частини другої статті 256 ЦПК України колегія суддів вважає, що ця справа має бути розглянута за правилами господарського судочинства (подібні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №243/5078/17, від 12.12.2018 у справі №490/9823/16-ц, від 27.02.2019 у справі №442/7753,16-ц.

Із постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.04.2021 року по справі № 910/17459/20

Ключові слова: , , ,