09.04.2021

Поширення (не) правдивої інформації про евтаназію, лікарем – що вказав ЄСПЛ

1 (70)

У справі Гавлік проти Ліхтенштейну (GAWLIK v. Liechtenstein (заява № 23922/19) Європейський суд з прав людини дійшов наступного висновку.

Обставини справи

Справа стосувалася лікаря, який висловив підозри про випадок евтаназії в лікарні. Поводячись таким чином, лікар вийшов за межі структури розгляду скарг у лікарні та подав заяву про вчинення кримінального правопорушення. Ця справа привернула значну увагу медіа.Заявник уцій справі обіймав посаду заступника головного лікарятерапевта в державній лікарні. Після вивчення певної медичної електронної інформації заявник установив, що його безпосередній керівник, лікар Н., незаконно практикував активну евтаназію на деяких пацієнтах. У звязку із цим заявник подав заяву про вчинення кримінального правопорушення до прокуратури.

Після того як двоє зовнішніх медичних експертів дійшли висновку про відсутність активної евтаназії, кримінальне провадження стосовно лікаря Н. було припинено, а заявника було звільнено з посади без попереднього повідомлення. Заявник безуспішно оскаржував своє звільнення.

Оцінка Суду:

Чи було втручання передбачене законом та чи переслідувало легітимну мету?  Заявника було звільнено з посади лікаря-терапевта державної лікарні публічним фондом; його трудові відносини регулювалися приватним правом. Законність звільнення згодом була підтверджена Конституційним судом. За таких обставин оскаржуваний захід становив втручання державного органу у право заявника на свободу вираження своїх поглядів, яке було передбачене законом та переслідувало легітимну мету. Ця мета полягала в захисті ділової репутації та інтересів лікарні, зокрема її зацікавленості в професійних трудових відносинах, заснованих як на взаємній довірі, так і на репутації головного лікаря Н., що була під впливом тверджень заявника про вчинювану евтаназію.

Необхідність втручання в демократичному суспільстві ЄСПЛ зіслався на шість критеріїв відповідно до своєї усталеної практики стосовно розгляду пропорційності, необхідності та наявності втручання у право заявника на свободу вираження поглядів. Насамперед Суд зазначив, що Конституційний суд у своїй оцінці скарги заявника посилався на ці критерії:

1. Інтерес суспільства в розголошенні інформації: ЄСПЛ погодився з Конституційним судом, що громадськість проявляє значний інтерес до медичного лікування в державних установах, яке відповідає сучасним вимогам, та до розкритої заявником інформації. Ця інформація стосувалася підозр у вчиненні серйозних правопорушень, а саме вбивства декількох вразливих та беззахисних пацієнтів у державній лікарні, а так само ризику повторення таких правопорушень.

2. Автентичність / достовірність розголошеної інформації: проте національні суди на основі двох висновків зовнішніх медичних експертів вирішили, що неодноразові підозри заявника були явно необґрунтованими. Заявник не ознайомлювався зі всією медичною інформацією пацієнтів у паперовому вигляді, у той час як медичні експерти зробили це та без жодних застережень дійшли висновку, що відповідні пацієнти отримували необхідне та виправдане паліативне лікування. З урахуванням цих висновків національні суди посилалися на прийнятну оцінку відповідних фактів. ЄСПЛ підкреслив, що інформація, розголошена викривачами / інформаторами, може охоплюватися статтею 10 Конвенції лише за певних обставин, за яких така інформація надалі може бути помилковою чи не може бути доведена. Зокрема, від особи, яка добросовісно подала заяву про вчинення кримінального правопорушення, було б необґрунтовано вимагати передбачення / очікування того, що розслідування може призвести до обвинувачення чи припинення провадження (Heinisch v Germany). Проте за цих обставин відповідна особа має дотримуватись обов’язку перевірити, наскільки дозволяють обставини, достовірність та надійність інформації. Такий підхід також відображений у відповідних документах Ради Європи. У цій справі заявник обґрунтовував свої твердження про активну евтаназію лише на основі інформації, відображеної в електронних медичних картках, які, як було йому відомо як практикуючому лікарю цієї лікарні, не містили повної інформації про стан здоров’я пацієнтів. Заявник не вивчав паперових медичних карток, що містили комплексну інформацію. Національні суди з’ясували, що якби заявник зробив це, то міг би відразу визнати необґрунтованість своїх підозр, а тому він діяв безвідповідально. У силу обов’язків та відповідальності, притаманних реалізації права на свободу вираження поглядів, гарантії статті 10 Конвенції розповсюджуються на викривачів лише в тому разі, якщо вони діють з метою розголошення інформації, що була точною та достовірною, та згідно з професійною етикою. Це стосується, зокрема, випадків, коли відповідна особа, як і заявник – заступник головного лікаря – має високу посаду та кваліфікацію й обов’язок проявляти лояльність та розсудливість до свого роботодавця. Суд не втратив із поля зору той факт, що заявник у світлі тлумачення ним інформації в електронних медичних картках мав би зробити висновок, що варто вжити невідкладних заходів із зупинення ймовірної практики. Проте оскільки заявник як заступник головного лікаря міг би вивчити паперові медичні картки в будь-який момент, така перевірка не зайняла б багато часу. Зважаючи на серйозність твердження про активну евтаназію, ЄСПЛ погодився з висновками національних судів, що заявник був зобов’язаний здійснити таку перевірку, проте не зробив цього. Тому він не провів ретельної перевірки тією мірою, якою йому дозволяли обставини, щоб з’ясувати, чи була розголошена інформація достовірною та точною.

3. Шкода роботодавцеві: твердження про застосування активної евтаназії в державній лікарні, без сумніву, зашкодило діловій репутації лікарні-роботодавця та підірвало довіру населення до державного своєчасного медичного лікування в єдиній державній лікарні Ліхтенштейну. Суд далі зазначив, що це зашкодило й особистій та професійній репутації іншого персоналу лікарні, а саме лікаря Н. Хоча спочатку заявник не висловлював свої твердження публічно, а розголосив їх шляхом подачі кримінальної заяви, упродовж триваючих розслідувань його твердження стали відомими широкому загалу та неодноразово обговорювалися національними ЗМІ, що підвищувало шкідливий вплив. У цій справі, коли обґрунтованість такої підозри не була достатньо перевірена до розголошення інформації, суспільний інтерес у її отриманні не міг переважати над інтересами роботодавця та лікаря Н. у захисті своєї репутації.

4. Наявність альтернативних шляхів для розголошення: від заявника не можна було очікувати, що спочатку він висловить свої підозри безпосередньому керівнику, лікарю Н., якого вони безпосередньо стосувалися. Щодо внутрішнього каналу звітності не було продемонстровано, що анонімні повідомлення про порушення завдяки цій системі не опрацьовуються лише лікарем Н. Тому заявник міг законно виходити з припущення, що виправлення порушення не можна отримати таким самим чином. Суд залишив відкритим питання того, чи був заявник зобов’язаний висловити свої підозри або члену ради лікарні, або її керівнику перед тим, як подати кримінальну скаргу. Хоча вони здаються ефективними альтернативними шляхами розголошення, здатними швидко усунути будь-які недоліки, правопорушення, у яких підозрював свого керівника заявник, були серйозними, а тому існувала можливість того, що він сам може бути відповідальним у разі нерозголошення інформації про такі правопорушення.

5. Мотиви заявника в розголошенні: національні суди не встановили, що заявник діяв з особистих мотивів. ЄСПЛ не вбачив підстав для сумніву в тому, що заявник діяв, вважаючи, що ця інформація була правдивою і що її розголошення відповідало суспільним інтересам.

6. Суворість санкції: звільнення заявника без повідомлення становило найсуворішу санкцію, яка була передбачена трудовим законодавством. Вона мала негативні наслідки для його професійної кар’єри, заявник разом із сім’єю покинув Ліхтенштейн у зв’язку із втратою ним дозволу на проживання як іноземця без роботи. Що стосується розголошення в ЗМІ, така санкція мала певний стримувальний ефект на інших працівників лікарні та медичної сфери загалом, принаймні щодо прямого розголошення підозр та недоліків зовнішнім органам.

Загалом, як установили національні суди, втручання у право заявника на свободу вираження поглядів, зокрема його права розповсюджувати інформацію, було пропорційним переслідуваній легітимній меті та необхідним у демократичному суспільстві

Висновок

Відсутність порушення статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів).

Рішення в цій справі ухвалене Палатою 16 лютого 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.

Ключові слова: , , , , , , , ,