17.09.2015

Судові спори із Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (щодо депозитів)

1 (300)

Із 2014 року Національний банк України розпочав масове виведення (ліквідацію) комерційних банків. Безпосередньо виведенням неплатоспроможних банків з ринку і ліквідацією банків займається Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – ФГВФО).
Сума гарантованого повернення депозиту разом із процентами становить – 200 000,00 гривень на одну особу в одному банку.
Проте із 2014 року і до тепер зростає кількість спорів між вкладниками і ФГВФО щодо виплати суми депозитів, причини спорів різні.

І. Щодо визначення підвідомчості спорів
Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, є значна кількість Ухвал судів загальної (цивільної) юрисдикції про відмову у відкритті цивільного провадження.
Частиною першою статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду – працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Пунктом 25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» роз’яснено, що спори, які виникають за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Від так спір між вкладником (фізична або юридична особа) та ФГВФО розглядається у адміністративному окружному суді.

ІІ. Щодо визначення підсудності спорів
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має місцезнаходження у м. Київ. Уповноважена особа Фонду має місцезнаходження, як правило місцезнаходження Банку що ліквідується.
Позивач (вкладник) може мати місце знаходження (місце реєстрації) відмінне від ФГВФО або уповноваженої особи ФГВФО.
Від так виникає питання щодо підсудності спору.
Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об’єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача. (ч.2 ст. 19 КАС України)
Від так спір між вкладником (фізична або юридична особа) та ФГВФО розглядається у адміністративному окружному суді за місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи – позивача.

ІІІ. Підстави спору
3.1. Не включення до переліку вкладників у зв’язку із визнанням нікчемним договору банківського вкладу (депозиту).

У цих спорах уповноважена особа ФГВФО на підставі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 228 ЦКУ визнає нікчемним договір банківського вкладу (депозиту) та як наслідок не включає такого вкладника до переліку вкладників.
Фактично вкладник позбавлений права отримати кошти гарантовані ФГВФО у розмірі до 200 000,00 грн.
Як правило, що уповноважена особа ФГВФО не визначає конкретної підстави нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що передбачені у частині третій статті 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, та не вказує, що договір банківського вкладу (депозиту) має ознаки нікчемного правочину, наприклад: у зв’язку із укладанням вказаного договору третя особа (банк) стала неплатоспроможною або позивач та банк є пов’язаними особами і укладений між ними договір не відповідає вимогам законодавства.
Фактично адміністративний суд здійснює перевірку дій уповноваженої особи ФГВФО щодо підставності визнання договору банківського вкладу (депозиту) нікчемним.
Судова практика Вищий адміністративний суд України, зокрема в ухвалах від 21 листопада 2013 року №К/800/33412/13, від 21 листопада 2013 року К/800/33416/13, від 22 травня 2014 року №№К/800/16622/14, К/800/15485/14 та ОАСК р.№ 42294007.
Важливо в таких спорах також правильно сформувати позивні вимоги, для чого варто найперше звернути увагу на ст. 105, 162 КАС України.
Як приклад, можливі такі позовні вимоги:
Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо не включення Вкладника до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “_”, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
– Зобов’язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити Вкладника до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “__”, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Зобов’язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити Вкладника до Загального реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “__”, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

3.2. Пропущення строку для подання своїх вимог до Банку, на суму понад 200 000,00 грн., яка не гарантується ФГВФО.
Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду. (ч.5 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»)
Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури. (ч.1, ч.4 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»)
У справі ЛОАС р.№ 48893660, суд зробив висновок: “Судом встановлено, що відомості про ліквідацію АТ «Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду опубліковані у газетах «Урядовий кур’єр» (№106 (5235) від 14.06.14р.) та «Голос України)) (№113(5863) від 14.06.14р.). Позивачем подана заява про включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів в порядку черговості, встановленої Законом, лише 25.07.14р., тобто з пропуском законодавчо визначеного строку для подання відповідної заяви. Оскільки будь-які вимоги, що надійшли після закінчення встановленого Законом строку вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої суми відшкодування вкладів, та враховуючи те, що законодавством не передбачено можливості поновлення такого строку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для включення позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Банк»”.
Проте судова практика у цій категорії спорів ще не внормувалась, а тому можливі і протилежні рішення.
Головне питання: “Чи є строк, вказаний у ч.1 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», преклюзивний ???”
Довідково: ПРЕКЛЮЗИВНІ СТРОКИ (від лат. praeclusio – закривання) строки, з якими пов’язане існування (виникнення або припинення) самого права. На відміну від позовної давності, що передбачає строк, протягом якого можна захищати порушене або оспорюване суб’єктивне цивільне право, преклюзивні строки – це час, закінчення якого тягне за собою втрату самого права на власність, на користування чи на володіння.
Судова практика визначила, що строк поруки визначений у ч. 4 ст. 559 ЦКУ є преклюзивний. (Постанова ВСУ №6-53цс14 від 17.09.2014 року)
“Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.”
У випадку із строком визначеним у ч.1 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», особа має право подавати до суду: “спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку” (ч.4 ст. 49 вищевказаного закону)

В іншому рішенні (в ЄДРСР таких рішень декілька), суд зробив висновок, що вимоги кредитора до банку у порядку ч.5 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не мають визначеної законом форми чи обов’язкових реквізитів. Головний критерій можливість банку та інших осіб визначити про який саме договір, яку суму йде мова, щоб можна було визнати або відхилити вимогу кредитора уповноваженою особою ФГВФО.

Готуючись до справи із банком, ФГВФО та уповноваженою особою ФГВФО необхідно ґрунтовно підготувати доказову базу, виробити вірну правову позицію та правильно сформулювати позовні вимоги.

Автор,
Юрист Іван Цебак

Ключові слова: , , , , , , ,