30.06.2013

УЗАКОНЕННЯ «САМОБУДІВ»

«Самобуд» – будівництво нерухомості без належних документів на землю та/або на початок будробіт, та/або будівництво, та/або завершення (введення в експлуатацію) будівництва. (прим. автор – коротко виведена дефініція автором статті).

Перший етап узаконення – визнання права власності за забудовником:

Дані правовідносини врегульовані – Конституцією України, відповідних положень Цивільного Кодексу, Земельного кодексу України (далі – ЗК), законів України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування» (далі – Закон № 2780-XII), від 20 травня 1999 року № 687-ХІV «Про архітектурну діяльність» (далі – Закон № 687-ХІV), від 16 вересня 2008 року № 509-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву», від 25 грудня 2008 року № 800-VІ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі – Закон № 3038-VI), від 22 травня 2003 № 858-IV «Про землеустрій», від 19 червня 2003 року № 963-ІV «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та інших нормативно-правових актів, що видаються на їх виконання, з дотриманням яких повинно здійснюватися будівництво об’єктів нерухомості.
Як правило, узаконення самосудів здійснюється через суд на підставі ст.. 376 ЦК України, із врахуванням моментів, що наведенні нижче.
Позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на чужій земельній ділянці може бути пред’явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування та власника (користувача) земельної ділянки у випадку забудови на земельній ділянці, яка належить до державної чи комунальної власності або фізичній чи юридичній особі.
Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров’ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.
Вирішуючи позови про знесення самовільно збудованих (прибудованих, надбудованих) балконів, мансард, горищ тощо у багатоповерхових багатоквартирних будинках, суди повинні враховувати, що положення статті 376 ЦК до цих правовідносин не застосовуються.
Проте у випадку, коли квартира в такому будинку розташована на першому (цокольному) поверсі й власник здійснив прибудову до неї з одночасним зайняттям частини прибудинкової земельної ділянки, спір повинен вирішуватися відповідно до правил статті 376 ЦК
Позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.
При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі частини третьої статті 376 ЦК суд не повинен враховувати час передачі земельної ділянки у власність або надання її у користування, або укладення договору суперфіцію, у тому числі в період розгляду справи, оскільки такі дії свідчать про визнання за позивачем права на забудову з боку власника (користувача) земельної ділянки.
Якщо під час розгляду справи позивачеві відповідно до законодавства України було надано земельну ділянку або укладено договір суперфіцію, суд має оцінювати зазначені дії відповідача з урахуванням частини четвертої статті 174 ЦПК (визнання відповідачем позову).
Вирішуючи справи про самочинне будівництво (нове будівництво, реконструкцію зі зміною площі та зайняттям земельної ділянки, прибудови, надбудови) об’єкта нерухомості, здійснене у разі відмови у видачі документів, які надають право виконувати будівельні роботи (повідомлення про початок будівельних робіт, реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт, видача технічних умов, видача вихідних даних тощо), але з додержанням державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів і порядку розгляду цих питань, суд має врахувати, що відмова у наданні дозвільних документів може бути оскаржена до суду заінтересованою особою у порядку адміністративного судочинства.
Якщо такі дії в судовому порядку не оскаржено, це не є підставою для відмови в позові, проте суд при розгляді справи має дати правову оцінку такій відмові, зокрема, за правилами статті 212 ЦПК.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Другий етап узаконення – державна реєстрація права власності.

Дані правовідносини врегульовані законом Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Постанова КМУ від 22 червня 2011 р. N 703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
Після визнання права власності на самобуд, його необхідно зареєструвати у державному реєстрі.
Якщо підставою для реєстрації є судове рішення, то у забудовника немає документу, що підтверджує введення в експлуатацію самобуду (декларація про готовність). А через це як правило державний реєстратор відмовляє у реєстрації самобуду – п. 4 Постанови КМУ №703 (документ про введення в експлуатацію самобуду).
Проте така позиція державного реєстратора не є вірною. У лист Мінюсту від 19.10.2007 р. № 19-39-827 зроблено наступний висновок: «Відповідно до частини другої статті 376 Кодексу особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Тобто, виходячи з положень статті 376 Кодексу, право власності на результат самочинного будівництва набувається не в загальному порядку, а в спеціальному – на підставі рішення суду.
При цьому, положеннями Кодексу визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п’ята статті 376 Кодексу).
У разі, якщо право власності на новостворене нерухоме майно виникає у загальному порядку, документом, що підтверджує це право є – свідоцтво про право власності, а у разі визнання (у визначених випадках) права власності на це майно судом, єдиним можливим документом, що підтверджує виникнення права власності на новостворене нерухоме майно, є рішення суду. Саме таке рішення суду подається для державної реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому документи, що підтверджують прийняття нерухомого майна до експлуатації, не вимагаються.»

При виборі способу визнання права власності та реєстрації права власності рекомендую враховувати моменти описані у даній статті.

Ключові слова: , , , ,